Скоро вже майже рік з моменту невдалого “Маршу Вагнера” на Москву. Заколот, який було скасовано, ймовірно, дає лідерам у всьому світі привід замислитися про ризики, пов’язані з надмірною залежністю від ПВК.
Державні підприємства можна знайти майже в кожному секторі, від видобутку ресурсів до фінансів і транспорту. Приватизація державних активів і послуг протягом неоліберальної ери, особливо після “холодної війни”, перекинулася на військову сферу. І по мірі того, як уряди задаються питанням відносно меж приватного сектору, приватні військові компанії (PMC, або на укр. ПВК) можуть бути подекуди замінені державними військовими компаніями (SOMCs, або на укр. ДВК).
Чи справді приватні військові компанії є приватними?
PMC, як і будь-яка інша галузь, значною мірою залежать від державної підтримки. Однією з перешкод входу в цей сектор є висока вартість підготовки кадрів. Навчання одного новобранця коштує армії США від 55 000 до 74 000 доларів США. І це не враховуючи більш спеціалізований персонал, такий як медики чи пілоти. Щоб уникнути цих витрат, PMC, як правило, набирають досвідчених співробітників, позиціонуючи себе як “дружню до ветеранів” організацію. У нинішньому вигляді багато підрядників із забезпечення безпеки отримують вигоду від фактичного зв'язку між військовими та PMC.
Залучення ветеранів не обмежується співгромадянами. Іноді воно поширюється і на іноземних ветеранів також. Наприклад, Ерік Прінс, горезвісний засновник сумнозвісної найманської компанії Blackwater, найняв колумбійських солдатів для навчання сил безпеки Еміратів. Прінсом та його еміратськими роботодавцями, колумбійські підрядники сприймалися як загартовані у боях з часів боротьби з партизанами Революційних збройних сил Колумбії (відомих як FARC), і їхня вартість значно нижча, ніж у західних підрядників. За словами Шона Макфейта, ветерана США, який став найманцем:
Коли я був у цій індустрії, я працював разом з іншими колишніми спецназівцями та колишніми десантниками з таких місць, як Філіппіни, Колумбія та Уганда. Ми виконували ті самі місії, але вони отримували зарплату країн третього світу. Воїни-найманці схожі на футболки: вони дешевші в країнах, що розвиваються. Назвіть це глобалізацією приватної сили.
Незалежно від того, звідки походять підрядники, їхня зброя також зазвичай постачається державою. Після багатьох років заперечень, президент Росії Володимир Путін визнав, що ПВК Вагнера, більше відома як Wagner Group, отримала фінансування та озброєння на мільярди доларів від Російської Федерації. Під час триваючого конфлікту в Україні, власник “Вагнера” Євген Пригожин неодноразово запитував і отримував матеріальні засоби від Міноборони Росії. Подібним чином розгортання групи найманців в інших місцях, наприклад у Малі та Сирії, значною мірою залежало від постачання їй зброї. Хоча зброя може бути отримана з приватних рук, такий підхід представлятиме серйозну матеріально-технічну перешкоду та буде набагато складнішим із нестрілецькою зброєю, як-то гелікоптери та важке озброєння.
Найсуттєвішим чинником, що впливає на здатність PMC воювати — є гроші. Кілька організацій, окрім національних урядів, можуть дозволити собі найняти велику кількість найманців. У випадку Китаю, іноземні ветерани, як повідомляється, брали участь у навчанні їх пілотів, тоді як місцеві приватні охоронні підрядники (PSC), які часто наймають колишніх членів Народно-визвольної армії, підтримали амбітну ініціативу Пекіна “Один пояс — один шлях”. Зосереджуючись на інфраструктурних потребах країн, що розвиваються, Ініціатива “Один пояс — один шлях” опинилася в зонах високого ризику, таких як Ірак і Пакистан, де китайські громадяни були вбиті під час роботи на китайських державних підприємствах. Тим часом навіть країни з обмеженими коштами, такі як Центральноафриканська Республіка та Судан, можуть покладатися на свої природні ресурси для фінансування найму PMC. Водночас заможні та геополітично енергійні держави, такі як Об’єднані Арабські Емірати, здатні обійти практично будь-якого приватного роботодавця у питанні оплати праці.
Структурно PMC часто проходять підготовку за рахунок держави, оснащені державою та працюють на державу. Форма власності та розподіл прибутку роблять їх приватними. Надалі варто задуматися про те, чи прагнутимуть держави позбутися посередників, які привласнюють прибуток.
SOMC на службі у всесвітнього зла
Розв’язана Росією війна в Україні, потенційно підштовхує ці зміни, оскільки стимулює перехід до SOMC (ДВК). Одним із таких прикладів є російський державний енергетичний гігант “Газпром”. На початку 2023 року дочірня компанія “Газпрому” (“Газпромнефть”) отримала від прем’єр-міністра Михайла Мішустіна дозвіл на створення власних SOMC, які очолили колишні високопоставлені співробітники російських спецслужб. Нібито вони мали на меті забезпечити безпеку об’єктів «Газпрому», але згодом їх помітили в Україні, де вони служать добровольцями, а не солдатами строкової служби.
Тим часом у федеральній системі Росії, області та союзні республіки також почали вриватися в сегмент SOMC. Найвідомішими є чеченські кадировці, названі на честь батька та попередника чеченського “шейха” Рамзана Кадирова — Ахмата Кадирова. Як і деякі інші підрозділи, вони балансують на межі між державою та приватним сектором. Вони є грубою силою, локальним інструментом підтримки режиму, який водночас перебуває під командуванням Рамзана Кадирова, але технічно все ще є частиною Національної гвардії Росії; у червні вони підписали контракти безпосередньо з Міноборони. 25 липня російський парламент також проголосував за надання губернаторам права створювати власні регіональні воєнізовані формування під час дії військового стану, або під час мобілізації. За даними Reuters, “ці підрозділи фінансуватимуться та озброюватимуться державою, їм буде надано право збивати безпілотники, боротися з диверсійними групами та проводити контр операції”.
Потенціал використання
Сутички за участю таких країн, як США, Росія та Великобританія часто можна охарактеризувати застосування добровольчих сил в чужій країні. Конфлікти, подібні до тих, що відбувалися в Іраку, Лівії та Сирії, свідчили про розгортання іноземних збройних формувань для досягнення передбачуваних політичних чи військових потреб, але не мали екзистенційного характеру. Проте в останні десятиліття в усьому світі зросла громадська втома у відповідь на подібні дії, які часто розглядаються як військовий авантюризм, що веде до виснаження ресурсів та персоналу.
Ризик, пов'язаний з хвилею повідомлень про загиблих співгромадян, може послабити підтримку військових дій серед населення. Ймовірно, основною причиною антивоєнних настроїв у США під час війни у В’єтнамі був ризик призову в армію. Аналогічно, часткова мобілізація в Росії у вересні 2022 року призвела до того, що велика кількість чоловіків призовного віку залишила країну. Військові підрядники, приватні чи державні, можуть допомогти частково послабити цей тиск. Це особливо вірно, якщо вони беруть участь у конфліктах, які не вважаються екзистенційно важливими для національної безпеки, включно з конфліктами, які відбуваються далеко від залученої країни, або не висвітлюються регулярно у засобах масової інформації. У цих випадках державна військова компанія могла б виступати як експедиційний корпус, аналогічний Французькому Іноземному Легіону, який був часто задіяний в колишніх французьких колоніях.
Хоча в народній уяві, найманці часто сприймаються як зброя, що залучається в розпал битв, реальність може бути більш прозаїчною. Часто вони забезпечують безпеку окремих осіб чи об'єктів, діючи скоріше як охоронці, ніж учасники бойових дій. Тривала нестабільність у таких місцях, як Сахель, де останніми роками пройшла хвиля військових переворотів, може надихнути правителів інших країн, які мають хитку позицію при владі, покладатися на свою власну преторіанську гвардію. Комерційний характер PMC (ПВК) і PSC (ЧОК) може бути причиною для занепокоєння, через що дехто, можливо, віддасть перевагу SOMC, як гарантії власного політичного майбутнього.
Аналіз переваг і недоліків
Італійський політичний філософ і дипломат Нікколо Макіавеллі застеріг правителів від використання воїнів на комерційній основі, написавши в своїй праці “Государ”, що “найманці та залучені сторонні сили є непридатними та небезпечними; і якщо хтось утримує свою владу на основі цього інструменту, він не стоятиме ні твердо, ні безпечно; бо вони роз'єднані, амбітні та позбавлені дисципліни, невірні, відважні перед друзями, боягузливі перед ворогами”. Перерваний червневий заколот групи Вагнера, ймовірно, дасть лідерам у всьому світі, а не лише в Кремлі, привід задуматися про ризики, пов’язані з надто сильною залежністю від PMC.
SOMC забезпечують прямий контроль над збройними формуваннями, тим самим зводячи до мінімуму ризик повстань найманців. Більш повна інтеграція, з урахуванням стандартних функцій експедиційного супроводу, що власне, відокремлює їх від решти збройних формувань, може забезпечити політичним лідерам більш широкий спектр опцій, зберігаючи при цьому гнучкість, притаманну PMC. SOMC можуть зосередитися на більш спеціалізованих завданнях, таких як боротьба з повстанцями, пошуково-рятувальні операції тощо, в той час, як звичайні війська можуть бути зарезервовані для більш традиційних військових завдань.
У поєднанні з більш чітко регламентованими відносинами з державою, приходить потенційно покращений правовий захист і відповідальність. Незалежно від того, чи є це в країні походження військової компанії, чи в самій державі-учасниці конфлікту, практика державних підприємств, або відносин між військовими, є давно сформованою та набагато більш зрозумілою, ніж квазіприватна державна динаміка, яка існує зараз. Для багатьох офіційних осіб в Африці та Сирії, наслідки заколоту Вагнера викликали питання, які SOMC могла б допомогти розв’язати, маючи виразний зв’язок з державою.
Незважаючи на це, перехід від моделі PMC до моделі SOMC усуває перевагу першої, а саме двозначність. Офіційні спростування урядів дозволяють їм розгортати PMC із мінімальними витратами. Однак відкрите визнання зв’язку між державою та збройним підрозділом, несе в собі ризик зробити державу відповідальною за будь-які потенційні негативні наслідки. Зростаюче усвідомлення зв'язку між Кремлем і Групою Вагнера означало, що, якщо західні держави домагатимуться визнання іноземною терористичною організацією відносно останньої, перші (разом з іншими замовниками) потенційно можуть бути затавровані і піддані санкціям як держави-спонсори терору.
Створення SOMC усередині країни може поставити під загрозу внутрішню згуртованість служб безпеки. Створення паралельних інститутів зі схожим профілем часто може призвести до суперництва, наприклад, як між Вермахтом і СС у випадку нацистської Німеччини, або між Армією Ісламської Республіки Іран та Корпусом Вартових Ісламської Революції. Однією з проблем є боротьба за владу та вплив серед еліт. Однак можуть виникнути й набагато більш практичні проблеми, наприклад, конкуренція за кадри. На початку 2000-х років у Міністерстві оборони США зробили розрахунок, що вербування одного солдата коштує 15 000 доларів, і ця цифра, ймовірно, суттєво зросла. З того часу американські збройні сили зіткнулися з хронічною нестачею кадрів, не досягнувши мети набору на 2022 рік на 25 відсотків. Браконьєрство з боку військових компаній, зокрема державних, включає ризик знищення загального військового потенціалу країни.
SOMC як інструмент, а не мета
Протягом всієї історії, великі держави намагалися продемонструвати свою силу та вплив за кордоном. Однак засоби для цього суттєво відрізнялися: від використання звичайних збройних сил — до загонів найманців і посередників-прокладок. Іноді держави покладаються на власні людські ресурси, а іноді держави просто направляють зброю ворогам своїх ворогів. В рамках великого та складного набору правил та регламентів, SOMC можуть стати додатковим активом у розпорядженні політиків.
